Литовська мова – мова литовців, представник балтійської групи індоєвропейських мов. Основна область поширення – територія Республіки Литва, тут вона має статус державної мови. Загальна кількість жителів Литви близько 3,7 млн. чоловік, з яких 79% є носіями литовської мови. Більшість населення цієї країни володіє також російською мовою, але сфера його вживання останнім часом помітно звузилася. Литовці, що проживають у Польщі, Росії, США, Бразилії, Аргентині, Канаді, Великобританії, Австралії, Німеччині, Уругваї і деяких інших країнах зберігають розмовну литовську мову.
Найбільш рання писемна пам’ятка литовської мови датується 1503 роком і представляє молитву, написану від руки на останній сторінці випущеної в Страсбурзі книги “Tractatus sacerdotalіs”. Родоначальником літературної литовської мови вважається Мартін Мажвідас (1510-1563 рр.), що випустив в 1547 році у Кенігсберзі (нині Калінінград) першу литовську книгу – лютеранський Катехізис. Саме із цим часом пов’язують початок формування літературної литовської мови. Остаточно вона сформувалась лише наприкінці XІ – початку XX ст. Були такі періоди, коли литовська мова була під забороною. Наприклад, в 1864 р. після повстання Михайло Муравйов, генерал-губернатор Литви, увів заборону на використання латинського алфавіту й друковані тексти литовською мовою. Але литовські книги продовжували друкуватися за кордоном і ввозилися до країни, незважаючи на суворі судові вироки. Книги литовською мовою допомагали росту національного почуття, що в 1904 р. привело до скасування заборони.
У цей час литовська мова є мовою навчання на всіх рівнях освіти (середньої, професійно-технічної, спеціальної, вищої).