Іврит (“єврейська мова”) – мова семітської сім’ї, державна мова Ізраїлю, мова деяких єврейських громад діаспори. Іврит відроджена як розмовна мова наприкінці XІ – початку XX століття в Палестині. Зараз налічується близько 5 млн. носіїв.
Стародавня форма івриту (так звана давньоєврейська мова) – культова мова іудаїзму. Найважливіший пам’ятник давньоєврейської мови – Старий завіт (найдавніша частина – “Пісня Дебори” – відноситься до XІІІ або XІІ ст. до н.е. , інший текст – до ІX- ІІ ст. до н.е. ). В ІІ-І тисячолітті до н.е. на івриті (давньоєврейській мові) говорили євреї Палестини.
З початку н.е. іврит, витиснутий з розмовного вживання арамейською мовою, залишається мовою культури і релігії. У середні століття і у новий час є мовою художньої, філософської, наукової і релігійної літератури.
Сучасний іврит зберігає древні морфологічні форми, стародавні корінь і слова, але в семантичному й синтаксичному відношеннях піддався сильному впливу їдишу, а також інших німецьких і слов’янських мов. Модернізація і поповнення лексики здійснюються переважно за рахунок семітських коренів і словотворчих моделей.