Азербайджанська мова (також іменована як “азері”) – мова тюркської групи мов. Належить до огузької підгрупи (разом з турецькою й туркменською мовами), але має властивості мов кипчацького ареалу; лексика підпала під величезний вплив перської і арабської мов. Розповсюджена в Азербайджані (є державною мовою цієї країни), частково в Грузії, Іраку, Ірані, Туреччині, Росії. Кількість носіїв становить близько 23-30 млн. чоловік.
Іноді мовознавці поєднують азербайджанську мову також з кашкайською мовою, яка, проте, уже кілька століть територіально відділена від ареалу азербайджанської мови і розвивається автономно.
Виділяють чотири групи діалектів: західна (казахський – за назвою м. Казах на заході Азербайджану, карабаський, гянджинський й ін.), східна (кубинський, шемахинсько-бакинський й ін.), південна (єреванський, нахічеванський, ордубадський й ін.) і північна (закатало-кахський, шекинський й ін.).
Фонетика азербайджанської мови, на відміну від родинних мов тюркської групи, характеризується придиховою вимовою проривних глухих приголосних на початку й наприкінці слова, палаталізованою вимовою велярних та їхнім переходом в африкати перед голосними переднього ряду. Особливості граматики включають наявність в афіксів предикативної форми імені 1-ї й 2-ї особи однини тільки варіантів із широкими голосними, а також виникнення протиставлення теперішнього і теперішньо-майбутнього часу.
Історія.
Азербайджанська мова походить від мови огузьких племен Середньої Азії VІІІ – X ст. Епос азербайджанською мовою (Китабі Деде Коркуд) зароджується в XІ ст. В XІІІ столітті почалося формування письмової азербайджанської мови (ця назва в той час ще не використовувалася) і відділення її від літературної мови огузькой традиції. До остаточного приєднання східного Кавказу до Російської імперії азербайджанська мова (як її тоді називали росіяни “татарська”) стала мовою міжнаціонального спілкування й згодом зберегла цю функцію в південному Дагестані.
В 1828 році закавказькі території, з XІ-XІІІ ст. населені тюрками, були розділені між Російською Імперією і Персією: історичний Азербайджан повністю відійшов до Персії, східне Закавказзя (колись Арран, Ширван) до Росії (з 1918 р. “Північний Азербайджан”). Азербайджанська мова була розповсюджена на територіях, що перебувають у складі Османської Імперії. Починаючи із середини XІ ст. азербайджанська мова входила в програму повітових шкіл у Баку, Тифлісе, Гяндже, Шеки й інших містах. До 1929 писемність азербайджанською мовою існувала на арабській основі, в 1929-1940 на латинській основі, з 1940 – на основі російського письма.